ДО ШКОЛИ

 
 

ДО ШКОЛИ




Небо голубе-голубе. Майже прозоре. З гілок падають блискучі каштани, розбиваються об тротуар: бум, бум, бум!.. Юрасик ступає статечно, гордо. Віл міг би запросто зафутболити ці каштани, але зараз не можна, не солідно. За  плечима  у нього ранець.  Він іде до школи!
Юрасика проводжають мама і тато. Вони теж щасливі й горді. Син вчитиметься в першому класі! Поряд ідуть Оленка, її мама і татко.
— Як же ти забув фотоапарат?—докоряє Юрасикова мама чоловікові. — Це ж такий день!
Тато нещодавно закінчив свою дисертацію: він бадьорий, веселий. «Гора звалилася з плечей», — часто повторює тато. Мамині докори тепер його не турбують.
— Куди мені з моїм апаратом, — вигукує він. — Хіба в нас немає дядька Миколи? Правда, Юрасику?
При згадці про дядька Миколу в Юрасика теплішає на серці. Він. намацує в лівій кишені нових шкільних штанів голубеньку книжечку. Свою: вони знов обмінялися книжечками з Маринкою. Юрасик не випадково взяв з собою ту книжечку. Після школи він піде до басейну. З Маринкою, звісно. В басейні сьогодні теж перший день занять. Це ж не жарти — і в школу, і в басейн. Стільки клопотів у людини!
А каштани падають: бум, бум, бум... Ось один підкотився під самісінькі ноги. Тріснула голчаста шапочка: позирає на Юрасика карим оком. Наче хоче сказати: «Куди ти, Юрасику? Хіба не краще гратися зі мною у футбола?..» Підняв Юрасик каштана. І пригадалося йому, як у перші дні занять у «жабенятнику» Марія Михайлівна сказала: «Діти, на дні каштани. Пірнайте за ними. Хто більше дістане, той чемпіон». Юрасик пірнав і пірнав, але ніяк не міг дістатися дна. Не така це вже, виявляється, легка штука. Невідома сила виштовхує назад щоразу, як тільки починаєш наближатися до дна. Дивно все це!.. Але швидко Юрасик навчився пірнати. І ніхто більше за нього не міг виловити каштанів...
Юрасик відкинув голчасту шапочку вбік і поклав каштан у кишеню шкільної курточки. Буде на згадку!
Аж ось і школа. Визирає великими світлими вікнами з-за дерев. На подвір'ї дітей, батьків — не протовпитись. А скільки квітів! Оленка сяє від щастя. В коричневій сукенці, в білому мережаному фартушку, з величезним букетом у руках. Обличчя не видно, тільки пишний бант погойдується над айстрами.
Сувора на вигляд жінка підняла руку і гукнула:
— Перший «А», до мене!
Це Юрасикова вчителька. Адже його записали в перший «А». Вчителька назвалася Вірою Дмитрівною. Дивно. У садочку була Оксана Дмитрівна, а в школі — Віра Дмитрівна.
Учителька зібрала своїх учнів, вишикувала їх парами. Юрасик став з Оленкою.
Всі школярі попрямували на фізкультурний майданчик. Стали шеренгами по класах. Перші класи — попереду всіх. А перед ними — вчителі на чолі з директором.
Худий, високий директор школи підняв руку, і всі навколо замовкли.
— Дорогі учні. Дорогі наші першокласники...
Юрасик гордо повів головою, відшукуючи в натовпі своїх маму і тата. Мовляв, чули — ми дорогі першокласники...

 


ГрандиФлора предлагает траурные венки изготовление на заказ . Траурная флористика.


Обновлен 17 дек 2014. Создан 25 ноя 2013